Як Катруся знайшла скарб
Нема краще, як поїхати до бабусі на Полтавщину. У неї хата над річкою
Сулою –
давня хата, з рушниками.
- Марусю… - шепотить Катруся. – А давай
сьогодні будемо на горищі скарб шукати!
На горищі!.. Там кукурудза й квасолька, а по
закутках – горщики, і скарб, звичайно, там.
То дівчатка й шукають. Може, він серед сухого
зілля? Або між клубками пряжі?
- Та он же скриня! Скарб напевно там!
В скрині: зірчаста плахта, стрічки, сорочки та
рушники.
- Ось де ви, донечки, - почувся мамин голос. –
А я гадаю, де ви пропали.
- А ми скарб шукаємо, - похвалилася Катруся. –
І знайшли от що.
Мама пильно схилилася над старим полотном.
- Це і є справжній скарб.
- Ой мамо, це ж бабусині сорочки! – стало смішно
Катрусі.
- Але в них – прадавнє українське мистецтво
вишивання.
Розгорнула мама сорочку, а на рукавах – зірки,
мов стиглі вишні. А на другій – біле листя, наче паморозь надворі. А на третій
– диво-дерева в золотих горішках.
- Тільки це не прості зірки, листя, дерева, -
сказала мама.
В часи далекі людям не раз робилося страшно
серед диких пралісів. Тоді вони придумали знаки, щоб одганяти русалок, не
підпускати хвороби, а сонечко закликати. Вишивали ті знаки на рушниках,
обвішали ними вікна, двері. Вишивали й собі на сорочках. І тоді сорочки стали
такі гарні, що їх і досі вишивають.
Вишивка народжувалась, як річка. Почалася вона
з прадавнини та й допливла до наших днів. З кожного часу вона щось брала. З
найдавнішої пори – знаки берегинь, з часів київських – княже шитво золотими
нитками.
Додавались у вишивку кольори й узори, усе, що
гарне, що серце любило. І сьогодні все воно – тут, у бабусиній скрині, на
старому полотні.
Притихли дівчатка, розглядають сорочки, водять
пальчиками по узорах. А все це – з чарівної ріки на ім'я Українське Вишивання!
Ще й спосіб вишиття різний. А всього, каже мама, є аж сто способів вишивати!
Аж тут і бабуся вилізла на горище.
—
Бачу, онучечки, ви любите вишивку, — мовила вона та й дістала зі скрині згорток
у білій полотнинці. Розгорнула, а там — дві сорочечки! Новесенькі, вишивані!
— Це
тобі, Катрусю. А це тобі, Марусю. Носіть здорові.
Обняли дівчатка бабусю, поцілували.
—
Тепер, Марусю, — каже Катруся, — і в нас буде трішки скарбу! (345сл.) За
Зіркою Мензатюк